Попри те що нам ще багато чого належить дізнатися про розлади харчової поведінки (далі – РХП), я вірю, що ми зробили певний прогрес в їх розумінні.
Багато хто з нас чув, що «розлади харчової поведінки не про їжу і не про вагу» – це фраза номер один, вона звучить з усіх сторін і від тих, хто сам страждає від РХП і від тих, хто займається терапією, вона покликана боротися з помилками щодо РХП. Але чого люди дійсно все ще не розуміють, так це того ПРО ЩО ж насправді РХП.
Мені здається, що люди уникають говорити, про що ж саме РХП, тому що це ДУЖЕ складна тема, в ній багато багато багато шарів, комбінацій різних чинників. Це все ускладнює. Найпопулярніша фраза, яку мені доводилося чути це: «Я знаю, що РХП це не про вагу і не про їжу … це про контроль». О так. Часто справа саме в цьому, бажання контролю вельми часто присутнє, але це занадто спрощене пояснення. Причини, які криються за РХП, завжди різні, унікальні як сама людина, що страждає РХП, це ризикована справа перераховувати можливі причини … Але я пишу цей текст в надії, що він допоможе розширити розуміння цих розладів і проллє певне світло на причини, що лежать в тіні недосказаності.
Це не про їжу або вагу … Це про відчуття небезпеки в цьому світі. Це про почуття, що ми не можемо нікому довіряти, навіть самим собі. РХП стає «єдиним вартим довіри».
Це про почуття, які ми не можемо вербалізувати, які не можуть бути виражені за допомогою слів і тоді ми намагаємося «висловити» їх за допомогою тіла.
Це про дуже екстремальне, інтенсивне почуття власної неадекватності. Таке, немов, що б ми не сказали або не зробили воно не відчувається «правильним». «Недостатньо худа» часто означає щось інше, що боляче визнати чи те що ми «не достатні». Повний провал.
Це про почуття, що ми не справляємося з життям. Начебто, ні в чому немає сенсу. Все дуже складно. РХП дає нам відчуття заспокоєння … зі сторони наше життя з РХП може здаватися абсолютним хаосом, але розлад дає нам фальшиве відчуття безпеки, якого ми так відчайдушно потребуємо. Проблеми, які здаються занадто великими і складними, щоб з ними впоратися; почуття, з якими дуже дискомфортно жити – РХП дає нам прості, конкретні відповіді на наш стрес. Наші тіла стають проблемою, а щоб вирішити цю проблеми нам потрібно втратити вагу.
Це про потребу відчувати себе коханим і прийнятим, але при цьому ми відчуваємо себе негідними справжнього кохання і прийняття. Це про ненависть до того факту, що ми відчуваємо потреби і бажання. Для деяких з нас відчуття того, що ми маємо потреби змушує нас відчувати себе жадібними і егоїстичними. Для деяких з нас відчувати потреби означає, що нам буде боляче, якщо ці потреби не знайдуть свого задоволення. Деякі з нас не вірять в те, що їхні потреби заслуговують задоволення. Ми намагаємося переконати себе, що нам нічого не потрібно, уникаючи їжі, нашої найбільш базової потреби.
Це про низьку самооцінку. Це навіть більше ніж просто низька самооцінка – це про ненависть до себе. Ненависть до себе, яка може бути присутня в нас через безліч причин. Нашу довіру могло бути зруйновано тим, кого ми любили. Можливо, по відношенню до нас відбувалося насильство: емоційне, фізичне, сексуальне. Можливо , ми зробили речі, про які сильно шкодуємо. Ми можемо звинувачувати себе за болючий досвід, який стався в нашому житті. Ми можемо навіть не знати чому так сильно ненавидимо себе, але відчуваємо цю ненависть всією своєю сутністю. Це щось глибоко всередині, щось, що ми віримо, є дуже темним, небезпечним, огидним і жахливим. Ми віримо в те, що ми «погані» люди і заслуговуємо покарання. Ми голодуємо, викликаємо блювоту, переїдаємо, займаємося фізичними навантаженнями з останніх сил, тому що ми відчуваємо, що заслуговуємо померти повільною і болісною смертю. Ми заслуговуємо це жахливе життя.
Це про виснажливу тривогу і / або депресію, з якими ми боремося і РХП допомагають справлятися з ними. Деяких з нас постійно кидає від депресії до РХП – коли одна сторона набирає силу, інша слабшає і навпаки.
Це про те, як нас постійно паралізує перфекціонізм. У прямому сенсі цього слова. У багатьох з нас риси обсесивно-компульсивного розладу і вимоги до себе настільки високі, що кожна дія відчувається як провал. Ми піддаємо себе неймовірному тиску з вимогою бути «найкращими». Ми постійно порівнюємо себе з оточуючими і постійно знаходимо, чим ми гірші.
Це про огиду, яку ми відчуваємо до наших тіл. Когось із нас висміювали і соромили за нашу вагу в дитинстві – в школі, в сім’ї. Хтось із нас відчуває незручність за те, як змінюються наші тіла в пубертаті. Хтось із нас звинувачує своє тіло за те, що над нами вчинили насильство. У будь-якому випадку, наші тіла нас зрадили.
Це про середовище, в якому ми виросли. Хтось із нас виріс, спостерігаючи скандальне розлучення батьків, хтось пережив смерть важливої людини, хтось із нас ріс прийомною дитиною, яку передавали з родини в родину. Когось із нас дражнили бо він був з бідної або з багатої сім’ї. Хтось із нас ріс в сім’ї, в якій творився абсолютний хаос. У когось з нас батьки були далекими, емоційно відстороненими, у інших – занадто опікуючими і контролюючими.
Це про таємничість і тишу. Це безмовний крик. Ми кричимо про любов, допомогу, звільнення, прощення, підтримку, прийняття. Ми використовуємо для комунікації наші тіла і поведінку, а не голос.
Це про страх. Ми боїмося дорослішати і боїмося залишитися маленькими. Боїмося свого майбутнього і минулого. Хтось із нас боїться помилок, хтось – успіху. Боїмося бути «занадто» або «недостатньо». Хтось із нас боїться не бути блискучим або надзвичайним, або унікальним, або багатим, або відомим, або надихаючим, або важливим, або помітним або … УЛЮБЛЕНИМ. Ми боїмося, що ніколи не зустрінемо того, хто нас полюбить, без всяких умов а хтось із нас боїться зустріти саме таку любов. Хтось із нас боїться і того, і іншого відразу. Всі ці протиріччя роблять наше життя таким складним і лякаючим, з ним стає дуже непросто справлятися.
Це про те, щоб триматися за свою ідентичність. Ми боїмося, що без РХП ми просто ніщо. Якимось дивним чином нам здається, що наш розлад робить нас сильними. Ми віримо в те, що РХП маскує наш страх, сором, нашу вразливість. Всі ті речі, які як нам здається, роблять нас слабкими.
Це про болючі відчуття і про наші установки, що ми не впораємося з ними і ми використовуємо РХП, щоб приглушити смуток, гнів, біль, сором, провину, безнадійність, страх і т.п.
Це про те, як жити, коли у тебе дуже чутлива душа. Ми переживаємо все дуже глибоко і інтенсивно. Ми часто заражаємося емоціями інших і відчуваємо чужий біль. Проблеми і почуття інших стають нашими. Ми бурхливо емоційно реагуємо на все, щоденні новини засмучують нас і настрій може стрімко впасти. Ми все приймаємо на свій рахунок і постійно обдумуємо ВСЕ. Ми відчуваємо важкість світу на наших плечах так, ніби врятувати світ – наша особиста відповідальність.
Це про підсвідоме прийняття «західного ідеалу краси», який ми спостерігаємо день у день. Це означає перебувати під постійними бомбардуваннями рекламного світу, який вселяє нам, що ми недостатньо гарні.
Це про самотність. Ніби ми постійно нікуди не вписуємося і ні до чого, і нікого не належимо. Ніби нас ніхто не розуміє. Наче ми зовсім інші і не схожі ні на одну людину на землі. І не важливо скільки навколо нас родичів і друзів, це все одно самотність, порожнеча, яку, як нам здається, не можна заповнити.
Це про виживання. Це допомагає нам виживати і справлятися з лякаючим і болючим життєвим досвідом.
Це про пасивність. Багато з нас ставлять на перше місце інших, а не власне здоров’я і щастя. Ми говоримо «так», коли думаємо «ні» і «ні», коли маємо на увазі «так». Ми придушуємо свою наполегливість і в результаті нами користуються, що ще сильніше підкріплює наше почуття «я нічого не вартую».
Це про приватність, мати щось, що наше і тільки наше. Щось, до чого більше ніхто не зможе доторкнутися.
Це не про вагу, але для деяких з нас про вагу. Однак, не так як ви можете подумати. Деякі з нас хочуть зменшитися так, щоб стати невидимими. Ми хочемо стати такими маленькими, якими ми себе відчуваємо. Ми хочемо сховатися. Наші зникаючі тіла стають метафорою наших зникаючих душ. Хтось із нас хоче стати більшим, щоб сховатися за своєю вагою. Таким чином, наше товсте тіло стає нашим захистом. Ми стаємо «небажаними» для чоловіків або жінок. І тоді нам не потрібно мати справу з інтимністю, відносинами і сексуальністю. Тому що ці речі нас лякають. Наші тіла відображають те, як ми відчуваємо себе ВСЕРЕДИНІ. Що виснажує дух – виснажує і тіло.
Це про те, як перебувати в такому стані емоційного болю, що ти навіть не можеш дозволити собі його відчувати або просто визнати. Біль, який приносить РХП здається просто благословенням в порівнянні зі справжнім болем. Ми використовуємо РХП, щоб уникнути або відвернути себе від всіх тих речей, які насправді відбуваються всередині нас.
Найчастіше це сума всіх цих думок, почуттів, установок і досвіду, і безлічі інших чинників, які я не згадала. Всі люди різні. Це перелік найбільш частих причин, які відомі мені з особистого досвіду життя з РХП і якими зі мною поділилися інші люди, це ні в якому разі не вичерпний список.
Також, будь ласка, пам’ятайте, що усвідомлення цих причин зайняло час – це і терапія, і саморефлексія, і особистісний розвиток … той хто страждає РХП не робить свідомого рішення захворіти РХП, щоб, наприклад, уникнути емоційного болю. Це все відбувається підсвідомо. РХП маскує всі ці внутрішні причини і переконує нас в тому, що єдина проблема – це що ми «товсті».
І якщо ваш близький страждає РХП, замість того, щоб говорити йому «просто не їж», запитайте його, як він вважає, що ховається за його РХП і не вірте, якщо відповідь буде «я просто товстий» … тому що це ЗАВЖДИ не та відповідь. Не важливо наскільки сильно він відчуває це в даний конкретний момент, це завжди набагато глибше.
Допоможіть нам зупинити мовчання. Давайте говорити на більш глибокому, не поверхневому рівні. Один з найважливіших кроків до одужання включає в себе можливість досліджувати і ділитися нашими особистими історіями. Ми повинні зрозуміти, чому у нас розвинулося РХП і як воно допомагає нам – тільки в цьому випадку ми знайдемо свій шлях до зцілення.
Взято з інтернет ресурсів
Перекладено з російської
