Красномовство – це живопис думки. Б. Паскаль
Спілкування –важлива частина людського життя. Види і форми спілкування дуже різноманітні. Воно може бути безпосереднім «лице в лице» і опосередкованим технічними засобами(телефон, соціальні мережі); включене в професійну діяльність і дружнє; діалог і монолог.
Спілкування виконує практичну функцію у взаємодії людей, забезпечує планування і контроль їх діяльності. Проте спілкування також задовольняє особливу потребу людини в контакті з іншими людьми.
Розвиток наших комунікативних навичок починається ще з немовлячого віку. Маленька дитина вивчає дорослих, їх взаємодію, реакцію на свої дії. Спершу хаотично, а потім все більш цілеспрямовано.
Здатність до участі в комунікативних ситуаціях зростає по мірі засвоєння культури, ідейно-моральних норм і закономірностей суспільного життя. Людина повинна вивчити правила взаємодії з іншими і між ними для того, щоб впевнено себе почувати в соціумі. Добре помітно роль культури та звичаїв у жартах та крилатих виразах різних країн. Кожна мова має своє «почуття гумору» і якщо ми в цьому не росли нам важко зрозуміти про що йдеться, потрібно певний час пожити в відповідній країні або хоча б довший час поспілкуватися із її жителем.
Існують певні види комунікативності.
• Інтелектуальна комунікативність може характеризувати міжособистісне сприйняття і встановлення взаєморозуміння між учасниками в процесі спілкування.
• Емоційна комунікативність визначає емоційність міжособистісних зв’язків членів групи, динаміку емоційного настрою і його потенціалу.
• Вольова комунікативність розглядається як здатність групи протистояти труднощам і перешкодам, як своєрідна стресостійкість, взаємодія та надійність в екстремальних ситуаціях.
Комунікативність передбачає адаптованість «тут і тепер» та вільне володіння вербальними і невербальними методами соціальної поведінки.
Принципи ефективного вербального спілкування:
-Висловлювання повинне бути коротким та конкретним. Довгий вступ, передмова лише викликають роздратування та бажання пошвидше перейти до суті.
-Намагайтеся не відхилятися від теми.
-Висловлювання має бути чітким: уникайте незрозумілих виразів, неоднозначності, зайвої багатослівності.
-Слухайте активно: подавайте співрозмовнику сигнали, що ви слухаєте його уважного і намагаєтеся зрозуміти. Для цього час від часу повторюйте своїми словами найбільш важливі висловлювання співрозмовника. Робіть це з позитивною або питальною інтонацією, робіть короткі зауваження на кшталт «так, розумію», «точно», «цікаво», «чудово».
-Говоріть достатньо голосно(але не кричіть) і чітко.
Будьте готові, що вас можуть зрозуміти не зовсім так як ви очікували. Ми різні і сприймаємо інформацію опираючись на свій унікальний досвід. Так само і ви можете зрозуміти щось не так, щоб уникнути неправильних висновків задавайте уточнюючі питання, щодо того в чому маєте сумніви.
Невербальне спілкування – обмін інформацією між людьми за допомогою немовних комунікативних елементів (жестів, міміки, виразу очей, постави та ін.), які разом із засобами мови забезпечують створення, передавання і сприйняття повідомлень.
Невербальне спілкування включає:
Дистанція між співрозмовниками. При діловому чи дружньому спілкуванні вона буде різною. Важливо не надто «втискатися» в особистий простір людини, але і не ставати від неї на відстань, що вас буде ледь чути.
Візуальний контакт (контакт очима). Якщо ваш погляд постійно блукає по кімнаті, предметам що вас оточують, навколишньому просторі співбесідник може вирішити (не обов’язково свідомо) що вам розмова і він сам не цікаві. Проте і тут треба відчути межу якщо дивитися надто пильно ваш співрозмовник може збентежитися та захоче уникнути продовження бесіди.
Ваша міміка розкаже про ваше ставлення до певної ситуації та емоційні переживання. Важко спілкуватися з людиною обличчя якої нагадує маску. Коли ми розмовляємо, ділимося чимось нам важлива реакція людини до якої звертаються і неможливість прочитати по її обличчю вибиває нас із колії. Продовжувати розмову чи завершувати, чи погоджується з нами співрозмовник, а можливо має протилежну думку. Навчитися контролювати нашу міміку, зробити її виразнішою або навпаки, можна потренувавшись перед дзеркалом.
Жести, поза також дають можливість співрозмовнику зрозуміти нашу зацікавленість та ставлення до обговорюваної теми. Звичайно експересивність наших рухів буде залежити від темпераменту, але так само як і міміку їх можна відточувати та вдосконалювати.
Враховуючи усі ці параметри можна навчитися ефективній комунікації. В першу чергу потрібно враховувати індивідуальні особливості людини з якою ви розмовляєте. Звертати увагу на комфортну дистанцію та експресію жестів, інтонацію. Ненавязливе повторення рухів, пози, коротке повторення сказаного перефразувавши його іншими словами допомагають здобути прихильність співрозмовника.
Уникайте крайнощів:
Гіперкомунікативність — намагання стати центром спілкування, неадекватне усвідомлення позиції партнерів, ігнорування їх кутів зору; гіпокомунікативність — нездатність нормально контактувати, організовувати зворотний зв’язок із співрозмовником. Якщо гіперкомунікативність робить співрозмовника надокучливим, то за гіпокомунікативності розмова, як правило, згасає, партнери в процесі спілкування відчувають внутрішній дискомфорт і незадоволення його результатами. Намагайтеся дотримуватися «золотої середини» проявляти ініціативу у розмовах, проте слідкувати за реакцією оточуючих та не втомлювати їх десятою розповіддю про те як ви сьогодні вміло об’їхали тягнучку на дорозі або зробили чудовий шпинатний фреш на сніданок.
Нехай спілкування буде для Вас комфортним та цікавим.
