У якийсь момент ви помітили, що байдужість до своїх обов’язків і того, що відбувається на роботі наростає, все частіше з’являється негативізм по відношенню як до пацієнтів (клієнтів), так і до співробітників, виникає відчуття власної професійної неспроможності, незадоволеності роботою, а в кінцевому підсумку – різке погіршення якості життя в цілому. Надалі можуть розвиватися невротичні розлади і хронічні захворювання з тривалим перебігом.
Вивчення зазначеного стану проводилося американськими психологами Christina Maslach і Susan E. Jackson, які характеризували його як емоційне спустошення або емоційне вигорання. Синдром емоційного вигорання (СЕВ) – це реакція організму, що виникає в результаті тривалого впливу професійних стресів середньої інтенсивності. На Європейській конференції ВООЗ (2005 рік) зазначено, що стрес, пов’язаний з роботою, є важливою проблемою приблизно для однієї третини працюючих в країнах Європейського союзу і вартість вирішення проблем з психічним здоров’ям у зв’язку з цим становить в середньому 3-4% валового національного доходу. СЕВ – це процес поступової втрати емоційної, когнітивної та фізичної енергії, що виявляється в симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичного стомлення, особистої відстороненості та зниження задоволення виконанням роботи. У літературі як синонім синдрому емоційного вигорання, використовується термін “синдром психічного вигорання”.
Перші роботи з цієї проблеми з’явилися в США. Американський психіатр H.Frendenberger в 1974 р описав феномен і дав йому назву “burnout”, для характеристики психологічного стану здорових людей, що знаходяться в інтенсивному і тісному спілкуванні з пацієнтами (клієнтами) в емоційно навантаженій атмосфері при наданні професійної допомоги. Соціальний психолог К.Maslac (1976 г.) визначила цей стан як синдром фізичного та емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи, втрату розуміння і співчуття по відношенню до клієнтів або пацієнтам. Спочатку під СЕВ малося на увазі стан виснаження з відчуттям власної непотрібності. Пізніше симптоматика даного синдрому істотно розширилася за рахунок психосоматичного компоненту. Дослідники все більше пов’язували синдром з психосоматичним самопочуттям, відносячи його до станів передхвороби.
Серед професій, в яких СЕВ зустрічається найбільш часто (від 30 до 90% працюючих), слід зазначити лікарів, вчителів, психологів, соціальних працівників, рятувальників, працівників правоохоронних органів. Особливо часто призводить до вигорання робота з важкими хворими (геронтологічні, онкологічні пацієнти, агресивні і суїцидальні хворі, пацієнти з залежностями.). Останнім часом синдром вигоряння виявляється і у фахівців, для яких контакт з людьми взагалі не характерний (програмісти).
Головною причиною СЕВ вважається психологічна, душевна перевтома. Коли вимоги (внутрішні та зовнішні) тривалий час переважають над ресурсами (внутрішніми і зовнішніми), у людини порушується стан рівноваги, який неминуче призводить до СЕВ.
Встановлено зв’язок виявлених змін з характером професійної діяльності, пов’язаної з відповідальністю за долю, здоров’я, життя людей. Ці зміни розцінені як результат впливу тривалого професійного стресу. Серед професійних стресорів, що сприяють розвитку СЕВ, відзначається обов’язковість роботи в строго встановленому режимі дня, велика емоційна насиченість актів взаємодії. Стрес на робочому місці – невідповідність між особистістю і вимог,що їй висуваються є ключовим компонентом СЕВ.
До основних організаційних факторів, що сприяють вигоряння, відносяться: високе робоче навантаження; відсутність або брак соціальної підтримки з боку колег і керівництва; недостатня винагороду за роботу; високий ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи; неможливість впливати на прийняття рішень; двозначні, неоднозначні вимоги до роботи; постійний ризик штрафних санкцій; одноманітна, монотонна і безперспективна діяльність; необхідність зовні виявляти емоції, які не відповідають реаліям; відсутність вихідних, відпусток та інтересів поза роботою.
Розвитку СЕВ сприяють особистісні особливості: високий рівень емоційної лабільності; високий самоконтроль, особливо при вольовому придушенні негативних емоцій; раціоналізація мотивів своєї поведінки; схильність до підвищеної тривоги і депресивних реакцій, пов’язаних з недосяжністю «внутрішнього стандарту» і блокуванням в собі негативних переживань; ригідна особистісна структура.
Особистість людини – досить цілісна і стійка структура, і їй властиво шукати шляхи захисту від деформації. Одним із способів такої психологічного захисту і є синдром емоційного вигоряння. Основна причина розвитку СЕВ – невідповідність між особистістю і роботою, між підвищеними вимогами керівника до працівника і реальними можливостями останнього. Найчастіше СЕВ викликається невідповідністю між прагненням працівників мати більший ступінь самостійності в роботі, самим шукати способи і методи досягнення тих результатів, за які вони відповідають, і жорсткою, нераціональною політикою адміністрації в організації робочої активності і контролю за нею. Результат такого контролю – виникнення почуттів марності своєї діяльності і відсутність відповідальності.
Відсутність належної винагороди за роботу переживається працівником як невизнання його праці, що може також призвести до емоційної апатії, зниження емоційної залученості в справи колективу, виникненню почуття несправедливого до нього відношення і, відповідно, до вигоряння.
В даний час виділяють близько 100 симптомів, так чи інакше пов’язаних з СЕВ. Перш за все, слід зазначити, що умови професійної діяльності часом можуть з’явитися і причиною синдрому хронічної втоми, який, до речі, досить часто супроводжує СЕВ. При синдромі хронічної втоми типові скарги хворих: прогресуюча втома, зниження працездатності; погана переносимість раніше звичних навантажень; м’язова слабкість; біль в м’язах; розлади сну; головні болі; забудькуватість; дратівливість; зниження розумової активності та здатності до концентрації уваги
Три ключові ознаки СЕВ.
Розвитку СЕВ передує період підвищеної активності, коли людина повністю присвятила себе роботі, відмовляється від потреб, з нею не пов’язаних, забуває про власні потреби, а потім настає перша ознака – виснаження. Воно визначається як почуття перенапруги і вичерпання емоційних і фізичних ресурсів, почуття втоми, не проходить після нічного сну. Після відпочинку ці явища зменшуються, проте поновлюються після повернення в колишню робочу ситуацію.
Другою ознакою СЕВ є особистісна відстороненість. Професіонали при зміні свого співчуття до пацієнта (клієнта), розцінюють емоційне відсторонення як спробу впоратися з емоційними стресорами на роботі. У крайніх проявах людину майже ніщо не хвилює з професійної діяльності, майже ніщо не викликає емоційного відгуку – ні позитивні, ні негативні обставини. Втрачається інтерес до клієнта (пацієнта), який сприймається на рівні неживого предмета, сама присутність якого часом є неприємною.
Третьою ознакою є відчуття втрати власної ефективності, або падіння самооцінки в рамках вигоряння. Людина не бачить перспектив у своїй професійній діяльності, знижується задоволення роботою, втрачається віра в свої професійні можливості.
Виділяють 5 ключових груп симптомів, характерних для СЕВ:
- фізичні симптоми (втома, фізичне стомлення, виснаження; зміна ваги; недостатній сон, безсоння; поганий загальний стан здоров’я, в т.ч. по відчуттях; утруднене дихання, задишка, нудота, запаморочення, надмірна пітливість, тремтіння, підвищення артеріального тиску; виразки і запальні захворювання шкіри; хвороби серцево-судинної системи);
- емоційні симптоми (мало емоцій; песимізм, цинізм і черствість у роботі й особистому житті; байдужість, втома; відчуття безпорадності і безнадійності; агресивність, дратівливість; тривога, посилення ірраціонального занепокоєння, нездатність зосередитися; депресія, почуття провини; істерики, душевні страждання, втрата ідеалів, надій або професійних перспектив; збільшення деперсоналізації своєї чи інших – люди стають безликими, як манекени, переважає почуття самотності);
- поведінкові симптоми (робочий час більше 45 годин на тиждень; під час роботи з’являється втома і бажання відпочити; байдужість до їжі; мала фізичне навантаження; виправдання вживання тютюну, алкоголю, ліків; нещасні випадки – падіння, травми, аварії та ін .; імпульсивна емоційне поведінка);
- інтелектуальний стан (падіння інтересу до нових теорій і ідей в роботі, до альтернативних підходів у вирішенні проблем; нудьга, туга, апатія, падіння смаку і інтересу до життя; більша перевага стандартних шаблонів, рутині, ніж творчому підходу; цинізм або байдужість до нововведень; мала участь або відмова від участі в розвиваючих експериментах – тренінгах, освіті; формальне виконання роботи);
- соціальні симптоми (низька соціальна активність; падіння інтересу до дозвілля, захоплень; соціальні контакти обмежуються роботою; мізерні відносини на роботі і вдома; відчуття ізоляції, нерозуміння інших і іншими; відчуття нестачі підтримки з боку сім’ї, друзів, колег).
Існує тісний взаємозв’язок між професійним вигоранням і мотивацією діяльності. Вигорання може призводити до зниження професійної мотивації: напружена робота поступово перетворюється в беззмістовне заняття, з’являється апатія і навіть негативізм по відношенню до своїх обов’язків, які зводяться до мінімуму. Психічному вигоряння більшою мірою схильні трудоголіки – ті, хто працює з високою самовіддачею, відповідальністю, установкою на постійний робочий процес.
Що ж робити в ситуації, що виникла? Чи можливо виправити або можна вилікуватися від синдрому?
Профілактичні, лікувальні та реабілітаційні заходи повинні спрямовуватися на зняття дії стресора: зняття робочої напруги, підвищення професійної мотивації, вирівнювання балансу між витраченими зусиллями і одержуваною винагородою. При появі і розвитку ознак СЕВ у пацієнта необхідно звернути увагу на поліпшення умов його праці (організаційний рівень), характер складних взаємин в колективі (міжособистісний рівень), особистісні реакції і захворюваність (індивідуальний рівень).
Основна роль в боротьбі з СЕВ відводиться, насамперед, самому пацієнту. З метою спрямованої профілактики СЕВ слід:
- намагатися розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження;
- вчитися перемикатися з одного виду діяльності на інший;
- простіше ставитися до конфліктів на роботі;
- не намагатися бути кращим завжди і у всьому.
Дотримуючись перерахованих нижче рекомендації психологів, вона не тільки зможе запобігти виникненню СЕВ, а й досягти зниження ступеня його виразності:
- участь в тренінгових групах, в яких є можливість опрацювати психологічну складову емоційного вигорання;
- індивідуальна робота з психотерапевтом із запитом по психосоматиці;
- спеціалізовані вправи для самостійного відреагування наявних проблем;
- збільшення рухової активності або заняття в секції;
- різноманітне харчування, скориговане дієтологом за індивідуальною програмою для конкретного клієнта;
- використання “тайм-аутів”, що необхідно для забезпечення психічного і фізичного благополуччя (відпочинок від роботи);
- оволодіння вміннями і навичками саморегуляції, медитації;
- професійний розвиток і самовдосконалення (одним із способів запобігання від СЕВ є обмін професійною інформацією з представниками інших служб, що дає відчуття більш широкого світу, ніж той, який існує всередині окремого колективу, для цього існують різні способи – курси підвищення кваліфікації, конференції та ін.);
- відхід від непотрібної конкуренції (бувають ситуації, коли її не можна уникнути, але надмірне прагнення до виграшу породжує тривогу, робить людину агресивною, що сприяє виникненню СЕВ);
- емоційне спілкування (коли людина аналізує свої почуття і ділиться ними з іншими, ймовірність вигоряння значно знижується або процес цей виявляється не настільки вираженим).
Найголовніше – ви художник картини свого життя, ви її малюєте і вам вибирати кольору для її оформлення.
Автор: Світлана Гулинська
перекладено з російської
